Вітчизняна освіта віддала дітей у руки ФСБ РФ
Галузеве міністерство досі все ще ігнорує потребу у військово-патріотичному вихованні школярів. Натомість РФ уже давно мілітаризує малечу.
Днями в Івано-Франківську 17-річний підліток загинув, а 15-річному ампутували ноги після того, як московити дистанційно підірвали «пакунок» в їхніх руках. На Харківщині ФСБ використала 15-річного хлопця як смертника, а Тернополі СБУ спільно із Національною поліцією запобігли теракту, який готувала 14-річна школярка...
В одному інтерв'ю харківський художник Павло Маков сказав, що вся світова культура потрібна, аби, коли їде швидка допомога з мигалками, всі інші машини на дорозі розступилися і пропустили її. Я думаю, аби наших дітей не вербували ФееСБешники, нам потрібно серйозно зайнятися громадянською освітою у школі.
Звісно, цей предмет потрібно ставити в розклад не у 10 та 11 класах, а значно раніше. Ми маємо змінити підхід до викладання громадянської освіти: змінити її програму, підготувати підручники, провести навчання для вчительства.
Зараз курс відірваний від реального життя та не допомагає дітям орієнтуватися у викликах нашого світу:
- Як працює держава?
- Що зараз відбувається у моїй країні?
- Які проблеми в ній існують?
- Як я можу вже зараз впливати на їхнє розв'язання?
- Хто ворог свободи, та хто несе відповідальність за трагедії ХХ-ХХІ століття?
- Що таке «нести відповідальність» та чому важливо поважати людську гідність?
Окрім історії, мови та культури громадянська освіта має спиратися на основи суспільствознавства. Це все для того, щоби пояснити дітям основні поняття для дискусії про національну й громадянську ідентичність: держава, самоврядування, політична нація, децентралізація, волевиявлення, демократичність.
Але також громадянські компетентності мають розвиватися наскрізно: не тільки на уроці громадянської освіти, над цим мають працювати всі — від математики до технологій. У класі потрібно говорити: як реально працює українська політична система?
Чому «прості» й популістичні рішення не працюють в складних системах: чому не можна швидко підняти усім зарплати або «посадити корупціонерів»? – Відповіді на ці питання звучать для дітей вдома, як повторювані стереотипи, але взагалі не розбираються у школі.
Але треба розуміти й підводні камені. Проблема з засадничими поняттями — наприклад, «свободи» та «справедливості» у тому, що вони не мають єдиного визначення чи однієї правильної відповіді.
І от, яка моя викладацька позиція: я маю ознайомити аудиторію з різними підходами, різними концепціями й прочитаннями, а далі я вже ставлю їм питання, ми про все це дискутуємо, щоби кожен і кожна знайшли свої власні відповіді. Без диктату й нав'язування.
Звісно, робота із дорослішими студентами й студентками відрізняється від роботи з підлітками у школі. З молодшими точно треба дискутувати й будувати діалог, але все ж задавати рамку мислення, щоби, наприклад, виходячи зі школи, всі діти мали розуміння, що демократія, свобода слова, людська гідність, рівність жінок і чоловіків — нам як суспільству необхідні.
Але в громадянській освіті ми нікуди не відійдемо від необхідності базової освіченості. Діти мають розуміти логіку історичного процесу: світової історії та історії України, мати уявлення про різні галузі культури та прокачане критичне мислення.
І нам точно необхідно, щоб учителі й учительки були союзниками в цій історії. Ми не зможемо пояснити такі складні речі, як справедливість чи свобода на двогодинному тренінгу або через дорожню карту.
Ці поняття потребують тривалого й складного осмислення, опрацюванням, зусиль, докладених кожним окремим викладачем чи викладачкою, щоби провести 1 пару про свободу, я прочитала 5 книжок і мушу постійно додатково читати свіжі статті. Звісно, у вчительства не завжди буде на це час, але до цього слід прагнути.
